Дмитро Заєць | Лютий, 12, 2020 | Літературне
Усмішки Остапа Вишні – улюблені гуморески багатьох українців. У сьогоднішній статті аналізуємо твір «Сом» зі збірки «Мисливські усмішки».
Коротко про автора, аналіз твору, скорочений переказ – усе, що потрібно під час підготовки до ЗНО!
Коротко про автора
- Справжнє ім’я Остапа Вишні – Павло Губенко.
- Письменник-гуморист.
- За популярність його прозвали «королем українського тиражу». Через особливості тематики творів його названо «поетом полювання».
- Засновник жанру «усмішка» в українській літературі:
Усмішка – особливий різновид гуморески, поєднання побутових замальовок із авторськими відступами, їй властиві дотепність і лаконізм.
Аналіз твору «Сом»
Рік написання
Літературний рід
гумористична розповідь про сома, що жив у річці Оскіл і міг з’їсти гусака, гімалайського ведмедя і навіть парового катера.
Головна ідея
виховання любові до природи.
Композиція
Твір складається з 4 частин.
- 1 частина – читача запрошують побувати на річці Оскіл і помилуватися краєвидами.
- 2 частина – дід Панько застерігає туристів бути обережними біля ковбані (водойми), в якій живе сом.
- 3 частина – розповідь про сома, який тягав за собою паровий катер.
- 4 частина – розповідь героя-оповідача про те, як живляться соми і як їх ловити.
Особливості гуморески «Сом»
У гуморесці «Сом», як і в усіх «Мисливських усмішках», Остап Вишня широко використав гротеск та гіперболу, контраст між справжнім і вигаданим, змішування ліричного, сатиричного й фантастичного.
Усмішка «Сом» – оригінальне поєднання народного анекдоту й пейзажної лірики.
Персонажі
- оповідач;
- дід Панько.
Герой усмішки «Сом» дід Панько – знавець безлічі мисливських вигадок і побрехеньок, але разом з тим щирий любитель й охоронець природи.
Скорочений переказ
За славним містом Енськом на Харківщині тече річка Оскіл, що впадає у Північний Донець. Її заплава розбивається на кілька рукавів, зарослих густими очеретами, верболозом, соковитою травою. І скрізь сила-силенна озеречок, вкритих густою зеленою ряскою, лілеями. Пливуть, бувало, на човні дівчата, уквітчавшись тими білими лілеями, й тихо пісню співають.Чарівна річка Оскіл!
А скільки там диких качок! Як сядете на човна, то неодмінно побачите чирятку-маму з чиряточками, що, мов мишенята, шмигають, болотяних курочок, лисок, крижнів, широконосок. Гуляють качатка, у теплій воді купаються…
Якраз проти радгоспу річище в Оскола широченьке, вода чиста-чиста.
Далі йде діалог оповідача із місцевим жителем – дідом Паньком.
Дід Панько розповідав, що там така глибочінь — і дна не дістанеш. Але купатися там не можна, закрутить, завертить — і немає чоловіка. Живуть там величезні соми. Якось дід Панько сидів із паном на березі. Пливе великий табун панських гусей. Раптом один гусак як закричить. Залопотів крилами і зник під водою, а на тому місці щось як ляпне по воді, ніби чорною лопатою. Сом!
Вирішили дід із паном впіймати того клятого сома. Коваль зробив спеціального гака, насадили туди, як приманку, підсмажену гуску, прив’язали налигачами до осокора й закинули вночі в річку.
Сидять, дрімають, слухають пісню, що її Христя про пана виспівує. Пан ніби не чує, налигача в руці тримає. Раптом як смиконе! І потягло! Пан вірьовку тримає, а дід — пана. Довго водили, поки й витягли рибину — пудів на п’ять! Розчинили — а там таке, що й поперелякувалися.
Справа в тому, що в пана пропав мисливський собака Джой. Де тільки пан його не розшукував, листи писав — немає. А Джой любив у річці купатися. От сом його й ковтнув, усередині нього знайшли хвоста й шерсть собаки. Дід Панько сказав панові, що його Джой знайшовся. На питання пана, де ж він, Панько відповів, що пан сам його з’їв із сомом. Було тоді всім від пана, але й панові було гикавки та нудоти.
Коли діда питали, чи він не бреше, той відповідав, що навіть у книжці відомого письменника Сабанєєва описано, як в Уфимській губернії сом начебто проковтнув ведмедя. Соми — вони такі, й катера би проковтнули, та шуму бояться.
Сом — дуже сильна риба, могутня. Якось один дуже завзятий рибалка розповів, що вудив він на Дніпрі, аж раптом повз нього проти води промчав човен — і без мотора. Потім став на місці, закрутився, а з нього почувся одчайдушний крик про допомогу.
Рибалка підплив ближче, а там — дідок переляканий. Однією рукою в човна вчепився, а друга у воду звисає — заплуталася у волосіні. Тільки рибалка хотів допомогти, а сом як рвоне — так і домчав два човни до сусіднього села. Коли втомився, то рибалкам вдалося зачепитися за кущ і зупинитися. Витягли сома, а той завбільшки з човен. Ледь руку дідові не перерізав.
Наприкінці твору описуються особливості риби сом та розповідається, як його краще ловити. Сом — риба осідла. Найкраще ловиться літніми ночами. Інколи в його череві нібито можна знайти й холодну закуску, наприклад, копчену ковбасу, шпроти й т. ін.
«Інтересна риба сом!»
Наприкінці оповідач запевняє, що вся ця розповідь про сома – абсолютно серйозна, тут немає жодної вигадки.
Гумор — інтелектуальна здатність людини помічати в явищах їхні комічні сторони. На перший погляд, твори Остапа Вишні не дуже серйозні, проте пізнавальні і повчальні, вчать любити і цінувати природу, а ще вони продовжують життя, якщо вірити теорії, що сміх та почуття гумору впливають на довголіття.
Ви є тут
Ви були коли-небудь на рiчцi, на Осколi, що тече Харкiвщиною нашою аж у рiчку Пiвнiчний Донець? Не були? Побувайте!
. За славним мiстом Енськом Оскiл тече повз радгосп, i радгоспiвський садок, як то кажуть, купаіться в рiчцi.
Заплава рiчки Осколу, де вiн у цьому мiсцi розбиваіться на кiлька нешироких рукавiв, заросла густими очеретами, кугою, верболозом i густою, зеленою, соковитою травою. Як увiйдеш, картуза не видко! Шумить заплава в травнi та в червнi.
Помiж очеретами та верболозом сила-силенна невеличких озеречок, вкритих густою зеленою ряскою, лататтям з жовтогарячими квiтками-горнятами на довжелезних зелених батогах!
А скiльки там водяних лiлiй!
Озеречка тi з’іднуються одне з одним вузенькими іриками, такими вузькими, що ледь-ледь можна ними пропхнутися на невеличких човниках-довбанках з одного озеречка до iншого.
Дiвчатка, було, як сядуть на човника та як поїдуть по тих озеречках та по заводях, — цiлий човен водяних лiлiй понаривають i їдуть додому всi в бiлих вiнках, i човник їхнiй вже не човник, а нiби величезна довгаста бiла квiтка рiчкою пливе.
Дiвчатка їдуть та й спiвають i "Човника", i "Тихо-тихо", рiзних чудових пiсень дiвчатка спiвають.
"Тихенький вечiр на землю спадаі", в садку заливаються солов’ї, до Осколу з пасовиська спускаіться колгоспна череда, а з рiчки лунаі грайливе "Човник гойдаіться серед води" або зворушливо-нiжне "Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше дiвка косу чеше. "
Чарiвна рiчка Оскiл.
А скiльки там диких качок!
Як, бува, пощастить вам у тих мiсцях побувати навеснi чи влiтку, сiдайте ви на човна-довбанку i пливiть іриком тихо-тихо, щоб весельце ваше анi плеснуло, анi булькнуло.
I вдивляйтеся в очерет. Ви обов’язково побачите, як помiж густим очеретом мелькаі голiвка чирятка-мами, а навколо неї манiсiнькi чиряточка, мов мишенята, шмигають.
А далi — он пробираіться качка-крижень з криженятами.
А болотяних курочок! Як на путнiй колгоспнiй птахофермi курчаток-леггорнят. Тiльки дикi курочки не бiлi, як леггорни, а рудувато-чорнувато-крапчастенькi, на довгеньких ноженятах. I ноженятами тими вони бiгають по зеленому лататтi, як по паркету. Зелене латаття пiд ними навiть не вгинаіться — такi вони легесенькi — болотянi курочки.
До плеса чи до озеречка ви пiдпливайте ще тихше, — щоб анi звуку, анi шурхоту. На озерце не випливайте, а зупинiться бiля нього i дивiться. Обов’язково побачите або бiлолобу лиску з лисенятами, або виводки чирят, крижнiв, широконосок.
Гуляють качатка, у теплiй водi купаючись.
Раптом тривожний мамин голос, тихе — ках! — i каченяток нема! пх як злизало. Вони або пiрнули, або до куги, до очерету, до латаття попритулялися, поприкипали. I не дишуть! Небезпека минула, мамине заспокiйливе — ках! — i знову весела гра — купання серед озеречка.
Чарiвнi мiсця на рiчцi, на Осколi.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мисливськi усмiшки (збiрка)» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СОМ“ на сторінці 1. Приємного читання.
Ви були коли-небудь на річці на Осколі, що тече Харківщиною нашою аж у річку Північний Донець? Не були? Побувайте!
. За славним містом Енськом Оскіл тече повз радгосп, і радгоспівський садок, як то кажуть, купається в річці.
Заплава річки Осколу, де він у цьому місці розбивається на кілька нешироких рукавів, заросла густими очеретами, кугою, Верболозом і густою, зеленою, соковитою травою. Як увійдеці, картуза не видко! Шумить заплава в травні та в червні.
ПотцЬк очеретами та верболозом сила-силенна невеличких озеречок, вкритих густою зеленою ряскою, лататтям з жовто-гарячими квітками-горнятами на довжелезних зелених батогах!
А скільки там водяних лілей!
Озеречка ті з’єднуються одне з одним вузенькими єриками, такими вузькими, що ледь-ледь можна ними пропхнутися на невеличких човниках-довбанках з одного озеречка до іншого.
Дівчатка було як сядуть на човника та як поїдуть по тих озеречісах та по заводях,—цілий човен водяних лілей понаривають і ідуть додому всі в білих вінках, і човник їхній уже не човник, а ніби величезна довгаста біла квітка річкою пливе.
Дівчатка їдуть та й співають і «Човника», і «Тихо, тихо», різних чудових пісень дівчатка співають.
«Тихесенький вечір на землю спадає», в садку заливаються солов’ї, до Осколу з пасовиська спускається колгоспна череда, а з річки лунає грайливе «Човник гойдається серед води» або зворушливо-ніжне «Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше дівка косу чеше».
Чарівна річка Оскіл.
А скільки там диких качок!
Як, бува, пощастить вам у тих місцях побувати навесні чи влітку, сідайте ви на човна-довбанку і пливіть єриком тихо-тихо, щоб весельце ваше ані плеснуло, ані булькнуло.
І вдивляйтеся в очерет. Ви обов’язково побачите, як поміж густим очеретом мелькає голівка чирятка-мами, а навколо неї манісінькі чиряточка, мов мишенята, шмигають.
А далі —он пробирається качка-крижень з криженятами.
А болотяних курочок! Як на путній колгоспній птахофермі курчаток-леггорнят. Тільки дикі курочки не білі, як леггорни, а рудувато-чорнувато-крапчастенькі, на довгеньких ноженятах. І ноженятами тими вони бігають по зеленому лататті, як по паркету. Зелене латаття під ними навіть не вгинається,—такі вони легесенькі — болотяні курочки.
До плеса чи до озеречка ви підпливайте ще тихше,— щоб ані звуку, ані шурхоту! На озерце не випливайте, а зупиніться біля нього і дивіться. Обов’язково побачите або білолобу лиску з лисенятами, або виводки черят, крижнів, широконосок.
Гуляють качатка, у теплій воді купаючись.
Раптом тривожний мамин голос, тихе —ках! —і каченяток нема’ їх як злизало. Вони або пірнули, або до куги, до очерету, до латаття попритулялися, поприкипали. І не дишуть! Небезпека минула, мамине заспокійливе —ках! —і знову весела гра —купання серед озеречка.
Чарівні місця на річці на Осколі.
Тихо, тихо Оскіл воду несе.
Якраз проти радгоспу річище в Осколу широченьке, вода чиста-чиста. Трохи ліворуч —велика ковбаня, ціле просто урвище під зверху тихою водою.
— Там така глибочінь, що й дна не дістанеш! Там ніхто ніколи дна ще не дістав! Та куди там?! Там так глибоко, що наша дзвіниця пірне! їй-бо, правда1 Пірне з хрестом! Отака там глибочінь!
Це так нам дід Панько розповідав.
— Боже вас борони там купатися! Втягує, вглиб утягує! Закрутить тебе, завертить, бульк! —і нема чоловіка!
— А що ж воно, дідусю, закрутить та завертить! Зверху ж ніби тихо.
— Та воно зверху вроді тихо, а під водою крутить. І крутить, і вертить! Та то ще нічого! Соми там живуть! Там такий один сом жив, що сохрани, Господи, й помилуй! Ще за панів було: сидимо ми з паном отут на березі. Ні, не так: пан сидить отут на березі, а я стою біля пана. Вже сутеніло. Пливуть гуси.
Великий табун панських гусей пливе! Коли це гусак як закричить—ге-ге-ге-ге!—та по воді крилами ляп-ляп-ляп! Гуси з криком усі врозтіч! Гусак ще раз — ге! — та крилами — ляп! — і нема гусака! Пірнув під воду! А на тому місці, де гусак плив, щось як ляпне по воді ніби чорною лопатою! Лясь! Тільки хвилі водою пішли. Я тільки: «Свят, свят, свят! Чорт, пане, чорт!» А пан у крик: «Давай ружжо! Сом гусака ковтнув!» Де там давай, хіба туди ружжо дострелить, на отаку глибочинь?! Про-опав гусак! Отакі соми бувають!
— Невже-таки сом гусака ковтнув?
— Не вірите? А ви хіба книжки Сабанєєва не читали? Мені пан її читав.
— А хто такий Сабанєєв?
— А мисливець такий знаменитий колись був і рибалка, що книжки понаписував: і про рибальство, і про полювання, і про мисливських собак. Пан казав, що дуже хороші книжки понаписував Сабанєєв. Професор він був, чи що. Так у тих книжках написано, що колись було впіймано сома вагою на чотириста кілограмів! Он який сом! Двадцять п’ять пудів сом! Не сом, а корова! Так що ви гадаєте, що він гусака не проковтне? Та ви послухайте, що далі з тим сомом було. Да. Вирішили ми з паном, або, вірніше, пан зі мною, впіймати того клятого сома! От наказав пан ковалеві зробити величезного гака. Зробив коваль гака. Насталив його, загострив, приніс до пана. «Ну, Паньку,—пан мене питає,— а чим ми того гака наживляти будемо?»—«Не інакше,— кажу,—паночку, як гусаком. Сом,—кажу,— вже поласував гусячим м’ясом, і на гусака він піде обов’язково!» Наказав пан зарубати гусака чи гуску, я вже не докажу.
Обскубли ту гуску, не розчиняли, а так цілою трохи на вогні підсмажили,— гуска сита була! —та й почепили на гака. Гака того ми прив’язали на два зв’язані налигачі, прип’яли до осокора та пізно ввечері й закинули в Оскіл. Соми, як ви знаєте, полюють за добиччю вночі. Вдень сом може вчепитися на гака тільки випадково. Закинули, значить, ми гуску в Оскіл і посідали на березі, над ковбанею. Сидимо, чекаємо. Ніч тепла, місячна. Тихо, тихо навкруги. Тільки чути за садком, як Христя, що панські корови пасла, голосно виводить:
Якби ж таки того пана чорти були узяли,
Ми з тобою, мій коханий, не такої б утяли!
Сидимо. Я вроді тої пісні недочуваю, а пан так і зовсім не чує. Тільки й запитав: «Хто воно ото так виводить?» — «11с знаю,— кажу,— пане, то не з наших, хтось із хутора на ссло через леваду йде». Сидимо, дрімаємо. Пан налигача в руді тримає. Коли де я-а-ак смикне! А пан налигача не пускає. А воно пана тягне! Ну, тягне з берега у воду, в ковбаню, тягне —та й уже! Пан налигача держить, а я пана держу. «Пускайте, кричу я панові,— налигача до осокора прив’язано! Не одірве! Пускайте!» А пан: «Е,— каже,—пускайте! Поводити його треба, щоб стомився!» Водимо ми, значить, та й водимо! А воно як мотоне, як мотонс, а тоді й попустить. Тихо вроді. А потім знов як мотоне, як мотоне! А потім знову пустить. А ми водимо! Водимо собі та й водимо!
— А далі що? —не витримав я.— Ну, водите, а далі?!
— А далі? А далі водимо собі та й водимо. А воно як мотоне, як мотоне, а тоді й попустить. Водили ми собі, водили.
— Та швидше вже, діду! Ну, водили. А витягли ви сома чи не витягли?
— Та витягли. Тільки ж довго, дуже довго водили. Водимо ото собі та й водимо.
— Ну, вже витягли, слава Богу, діду! Ну, а далі.
— Ох і сом же був! Завбільшки, як тобі сказати, ну, не менший, як звідси до отієї верби! їй-бо, правда! Вчотирьох несли додому! Пудів на п’ять, як не більше! Розчинили. І що б же ви гадали, що там у того сома всередині було? У череві?
— Гусак?
— Якби ж гусак! Ми, як побачили, поперелякувалися!
— А що ж там таке страшне було?
— Було. Та ви послухайте. Пропав у пана мисливський собака, сетер-гордон Джой. Розшукував його пан по всіх усюдах: і листи скрізь понаписував, і телеграми порозсилав,—нема Джоя. Заходжу якось я ввечері до пана, а він ходить по кімнаті та аж голосить: «Нема мого дорогого Джоя! Не знайдеться мій дорогий Джой!»
— Як,— питаю я,—не знайдеться? Адже ж знайшовся! — кажу.
— Як ізнайшовся? —підскочив пан.—Де ж він?
— Та ви ж його, пане, самі з’їли! У сома всередині самі тільки підпалини та хвоста витягли!
Було тоді від пана нам, але було й панові гикоти та нудоти. А Джой, бачите, любив купатися в Осколі. Ото, як він купався, сом його й проковтнув.
— А ви, діду Паньку, часом не той. не бре-бре, що сом собаку проковтнув?
— Не віриш? А от у Сабанєєва в книзі написано, що в Уфимській губернії сом проковтнув ведмедя, який перепливав річку. А ведмідь — це тобі не собака Отакі соми бувають! А ти не віриш.
— А не чули, щоб сом парового катера проковтнув?
— Такого не чув. Що не чув, то не чув! А чого ти смієшся? Ти думаєш, що катер для сома розміром завеликий? Є такі соми, що й катера б ковтнули, так бояться.
— А чого вони бояться?
— Торохтить дуже, як річкою пливе. А якби тихо плив, могло б і катеру те бути, що тому Джоєві! І незчувся б, коли у сома в череві опинився б! Соми—вони такі.
Сом дуже сильна риба, могутня.
— Одного разу,— розповідав мені один дуже заядлий і дуже справедливий рибалка,— стою на човні ї вудками на Дніпрі. Отам, трохи нижче од Плютів. Тягаю лящі, язі, краснопери. Добре тоді клювало. Коли гульк — серединою Дніпра мчить проти води човен. Швидко мчить, а мотора не чути. Що, гадаю собі, за фокус-мокус: і мотора на човні нема, і вітрил нема, і веслами ніхто не махає, а човен, немов той глісер, мчить. Коли це якраз навпроти моєї сижі човен як закрутиться на місці, як завертиться, а потім стриб уперед, а потім знову круть-верть на місці, і то ніби пірне, то вирине, то пірне, то вирине,— аж ось таки добре пірнув, і звідти, з човна, раптом одчайдушний крик: «Рятуйте! Рятуйте!» Тихо. І знову: «Рятуйте! Давай човна!» Я за весла та до човна. На човні переляканий дідок, однією рукою в човна вчепився, а друга рука чомусь аж у воду з човна звісилася. «Що таке?»—питаю. «Сом! Рятуйте!»—«Де сом, який сом?» —«На гаку сом».— «Так одчішшйте,—кричу,— а то втопить!» — «Зашморгнуло на руці, не відчеплю!» — «Рубайте шворку».— «Нема чим рубати. Підпливайте, може, вдвох щось зробимо».— «І давно він вас возить?»—«З-під Канова мчу!» Тільки-но я вхопився за дідова човна, а воно як потягло, як поперло, як поперло! Куди тому глісеру! Дотягло нас аж отуди до Вишеньок, а тут, хвалити Бога, пішов сом понад берегом, і я встиг за кущ на березі вхопитися. Смикало воно, смикало — не візьме. Я міцно за кущ держуся, а воно, видно, втомилося. Та де ж не втомитися —проти води стільки ото човна промчати. «Шворка ослабла, слава Богу!» — каже дідок. «Тягніть!»—кажу. «Не підтягну». Аж ось і сам сом виринає і перевертається голічерева на воді. Вуса ворушаться, і бульби з рота бульботять. Так, ніби не скаже: «Ох і стомився ж я, товариші рибалки! Дайте відпочити, я вас до Києва довезу!»
Витягли ми сома на берег. Я й кажу: «Не вір, бо звір. Бий веслом по голові!» Дід як гагакне сома веслом по голові і промовив: «Амінь!» Показує руку, вона шворкою ніби аж перерізана у зап’ясті, пальці пухлі та сині-сині. Ну й сом, я вам скажу! Як човен завбільшки. «Та де,—питаю,—воно, оце страховисько, вас підхопило?» — «Трохи вище від Канева,— відповідає дідок.— Виїхав я на сома оцим човником, пливу собі, похрокую, самицю приманюю. Ну, як знаєте, під човном гак з наживою. Він як ухопить, як смиконе. Ну й пішло! А шворку я петлею за руку запетлював. Як смиконув він зразу, якби був я не вхопився за човен, лазили б ото по мені раки. Утримався все-таки. От халепа! Як же ми тепер додому дістанемося? Не близький світ!»
Сильна, як бачите, риба сом.
Сом —риба осіла Живе сом в якійсь одній ковбані і майже ніколи її не кидає. Дорослий сом. Молоді соменки й соменята —ті меткіші, вони бродять по всій річці, на чужі «вулиці» запливають.
Чим живляться соми, що вони їдять? Соми їдять рибу, жаб, каченят, гусят.
Найкраще ловиться сом теплими літніми місяцями, вночі.
Ловлять сомів вудочками, бере він і на спінінг, а великий — на спеціальні великі гаки.
Чим наживляти гаки на сома? Черв’яками, живцями, жабами, можна чіпляти шматки м’яса і т. д.
На великих сомів на гака, як ви мали нагоду пересвідчитися з нашої розповіді, найкраще чіпляти гусака або гуску, собаку сетера-гордона або бурого чи гімалайського ведмедя. На білого ведмедя сом не бере, бо білий ведмідь — звір полярний, а сом любить теплі води й не дуже холодних звірів.
Дуже просто: наживляйте гачка, сидіть і чекайте. Почне клювати — підсікайте. Підсікши — витягайте. Витягли — зразу ж беріть ножа і розчиняйте сома, бо були випадки, коли в сома в череві знаходили різні цікаві речі: копчену ковбасу, вареного рака й пару цілісіньких шпротів. Отже, іноді сом вам принесе не тільки самого себе, як свіжу й дуже смачну рибу (якщо її засмажити), а ще й неабияку холодну закуску.
Інтересна риба сом!
За царського режиму, як свідчать дореволюційні рибалки-письменники, сом важив до чотирьохсот кілограмів, ковтав собак і ведмедів. Можливо, що з розвитком рибальства сом важитиме тонну і ковтатиме симентальських бугаїв і невеличкі буксирні пароплави.
Все можливо, хоч ми особисто, рибалки-письменники, у це не дуже віримо. Радянському письменникові не до лиця,— м’яко кажучи,—перебільшувати.
А сома. сома мені самому доводилося бачити такого завбільшки, як комбайн! Тільки трохи довшого.
Це, дорогі наші читачі, серйозно і без жодного перебільшення.