Шовковичний шовкопряд

Модная индустрия всего мира, да и любой человек, который отдает предпочтение одежде из натуральных тканей, несомненно, являются ценителями и активными потребителями уникального природного продукта – натурального шелка. Если бы не тутовый шелкопряд, мы бы не знали, что такое шелк. Невозможно представить себе что-то более гладкое и приятное на ощупь и удивительно комфортное для носки в виде готового предмета гардероба.

Происхождение вида и описание

Фото: Тутовый шелкопряд

Считается, что производство шелка с помощью шелковичных червей существовало еще в периоде Яншао (около 5000 лет до нашей эры). Несмотря на то, что с тех пор прошло огромное количество времени, основные элементы производственного процесса не изменились по сей день. В международной классификации тутовый шелкопряд имеет название Bombyx mori (лат.), что в буквальном переводе означает «шелковая смерть».

Видео: Тутовый шелкопряд

Такое название неслучайно. Оно возникло потому, что основная задача при производстве шелка – не дать бабочкам вылетать из кокона, чтобы не допустить повреждения опутывающей его шелковой нити. С этой целью куколок умерщвляют внутри коконов путем их нагрева до высоких температур.

Интересный факт: Мертвые куколки, оставшиеся после разматывания шелковой нити, представляют собой довольно ценный по своим питательным свойствам продукт, употребляемый в пищу.

Тутовый шелкопряд – это бабочка из семейства Настоящие шелкопряды. Несмотря на наличие крыльев размахом в 40-60 мм, за долгое время развития шелковичного производства она практически разучилась летать. Самки не летают совсем, а самцы совершают короткие полеты в период спаривания.

Название красноречиво указывает на место обитания этих насекомых – тутовые деревья, или шелковица, как принято их называть в нашей стране. Темные сладкие и сочные плоды шелковицы, похожие на ягоды ежевики, приходятся многим по вкусу, но в пищу тутовому шелкопряду идут именно листья этих деревьев. Личинки поедают их в огромных количествах, причем делают это круглосуточно, не прерываясь даже ночью. Находясь рядом, можно услышать довольно громкий характерный звук этого процесса.

Окукливаясь, гусеницы тутового шелкопряда начинают плести кокон, состоящий из непрерывной тончайшей шелковой нити. Она может быть белой, а может иметь различные оттенки – розовый, желтый и даже зеленоватый. Но в современном шелковичном производстве считаются ценными именно белые коконы, поэтому в разведении используются только породы, производящие белую шелковую нить.

Интересный факт: Поскольку натуральная шелковая нить – это белковый продукт, она может растворяться под действием агрессивных химических моющих средств. Этот факт необходимо учитывать при уходе за изделиями из натурального шелка.

Внешний вид и особенности

Фото: Бабочка тутовый шелкопряд

Внешне тутовый шелкопряд довольно невзрачен, взрослая особь похожа на обыкновенного мотылька или на крупную моль. Имеет большие крылья серого или грязно-белого окраса с четко «прорисованными» темными прожилками. Тело шелкопряда довольно массивное, сплошь покрыто плотным слоем светлых ворсинок и визуально разделено на поперечные сегменты. На голове присутствует пара длинных усиков, похожих на два гребешка.

Если говорить о жизненном цикле шелкопряда, то необходимо различать диких насекомых и одомашненные породы. В неволе шелкопряд не доживает до стадии образования бабочки и погибает в коконе.

Его диким собратьям удается прожить все четыре стадии, характерные для насекомых любого вида:

  • яйцо;
  • гусеница (шелковичный червь);
  • куколка;
  • бабочка.

Появившаяся из яйца личинка очень мала, длиной всего около трех миллиметров. Но как только она начинает поедать листья тутового дерева, делая это непрерывно днем и ночью, она постепенно увеличивается в размерах. За несколько дней своей жизни личинка успевает пережить четыре линьки и превращается в итоге в очень красивую гусеницу жемчужного цвета. Длина ее тела около 8 см, толщина – около 1 см, и весит взрослая особь примерно 3-5 г. Голова гусеницы крупная, с двумя парами отлично развитых челюстей. Но главная ее особенность заключается в наличии специальных желез, заканчивающихся отверстием в ротовой полости, из которого она выпускает особую жидкость.

Интересный факт: Благодаря исключительной прочности натуральной шелковой нити, ее используют при производстве бронежилетов.

При соприкосновении с воздухом эта жидкость затвердевает и превращается в ту самую знаменитую и уникальную шелковую нить, которая так ценится в шелковичном производстве. Гусеницам шелкопряда эта нить служит материалом для постройки коконов. Коконы бывают совершенно разных размеров – от 1 до 6 см, и различных форм – круглые, овальные, с перемычками. Цвет коконов чаще всего белый, но может иметь цветные оттенки – от желтовато-золотистого до лилового.

Теперь Вы знаете как выглядит бабочка и гусеница тутового шелкопряда . Давайте же посмотрим, где живет тутовый шелкопряд.

Где обитает тутовый шелкопряд

Фото: Тутовый шелкопряд в России

Считается, что родиной современного тутового шелкопряда является Китай. Уже в период 3000 лет до н.э. его тутовые рощи были заселены диким видом насекомого. Впоследствии началось активное его одомашнивание и распространение по всему миру. В северных районах Китая и на юге Приморского края России и в настоящее время обитают дикие породы тутового шелкопряда, от которых, предположительно, и началось распространение вида по всему миру.

Ареал обитания тутового шелкопряда в наши дни обусловлен развитием шелковичного производства. С целью его распространения насекомые завезены во многие районы с подходящим климатом. Так, в конце III века н.э. колонии тутового шелкопряда населили Индию, а немного позднее перебрались в Европу и Средиземноморье.

Для комфортного проживания и выработки шелковой нити тутовому шелкопряду необходимы определенные климатические условия, без которых насекомое не выполняет основную функцию, потребляемую шелководами – не образует коконы и не окукливается. Поэтому места его обитания – это районы с теплым и умеренно влажным климатом, без резких перепадов температур, с обилием растительности, а в частности, тутовых деревьев, листья которых являются основной пищей шелкопряда.

Китай и Индия считаются основным ареалом обитания тутового шелкопряда. Они производят 60% всего мирового шелка. Но благодаря тому, шелководство стало одной из важных отраслей в экономике и многих других стран, сегодня колонии тутового шелкопряда населяют районы Кореи, Японии, Бразилии, а в Европейской части распространены в определенных областях России, во Франции и Италии.

Чем питается тутовый шелкопряд?

Фото: Коконы тутового шелкопряда

Об основном рационе питания тутового шелкопряда как нельзя лучше говорит его название. Он питается исключительно листьями тутового дерева, которое еще называют шелковицей или тутовником. Известны семнадцать разновидностей этого растения, которые распространены исключительно в теплом климате – субтропических поясах Евразии, Африки и Северной Америки.

Растение довольно капризное, произрастает только в комфортных условиях. Все его виды плодоносящие, имеют вкусные сочные плоды, внешне похожие на ягоды ежевики или дикой малины. Плоды различаются по цвету – белые, красные и черные. Наилучший аромат у черных и красных плодов, их широко используют в кулинарии для приготовления десертов и выпечки, а также делают на их основе вино, водку-тутовку и безалкогольные напитки.

Для целей шелковичного производства широко культивируются белая и черная шелковицы. Но плоды этих деревьев не интересуют тутового шелкопряда, он питается исключительно свежими листьями тутовника. В природных условиях тутовые рощи густо заселены этим насекомым. Шелководы, желающие получить множество шелковых коконов, заботятся о насаждениях этого растения, ухаживают за ними, создавая комфортные условия для роста – достаточное количество влаги и защиту от палящего солнца.

Читайте также:  Разновидности сомиков для аквариума фото с названиями

На шелковичных фермах личинками тутового шелкопряда непрерывно поставляются свежие порции измельченных листьев тутового дерева. Едят они постоянно, днем и ночью. В помещении, где расположены поддоны с колониями личинок, стоит характерный гул от работающих челюстей и хруста листьев тутовника. Из этих листьев шелковичные черви получают все необходимые вещества для воспроизводства ценной шелковой нити.

Особенности характера и образа жизни

Фото: Гусеница тутового шелкопряда

Многовековое развитие шелкового производство наложило отпечаток на образ жизни тутового шелкопряда. Предполагается, что дикие особи на заре своего появления прекрасно умели летать, о чем свидетельствует наличие у данного вида насекомых довольно крупных крыльев, вполне способных поднять тело шелкопряда в воздух и перенести на немалое расстояние.

Однако в условиях одомашнивания насекомые практически разучились летать. Это обусловлено тем, что большинство особей вообще не доживает до стадии бабочки. Шелководы умерщвляют личинки сразу после образования кокона, чтобы бабочка, покидающая его, не повредила драгоценную шелковую нить. В природе же бабочки тутового шелкопряда вполне жизнеспособны, но эволюционные перемены затронули и их. Самцы чуть более активны, и совершают короткие перелеты во время брачного периода.

Интересный факт: Самки шелкопряда могут прожить всю свою недолгую жизнь – около 12 дней – не сделав ни одного взмаха крыльями.

Существуют свидетельства того, что взрослые сформировавшиеся особи тутового шелкопряда совсем не едят. В отличие от предыдущей формы своего жизненного цикла – гусеницы, имеющей мощные челюсти и поглощающей пищу непрерывно – бабочки имеют недоразвитый ротовой аппарат и неспособны измельчать даже самую легкую пищу.

За длительное время одомашнивания насекомые совсем «обленились», им стало сложно выживать без заботы и опеки со стороны человека. Шелковичные черви даже не пытаются искать пищу самостоятельно, выжидая, когда их накормят готовыми к употреблению, мелко нарезанными листьями шелковицы. В природе же гусеницы более активны, известно даже, что при недостатке привычной еды они иногда питаются листвой других растений. Однако шелковая нить, производимая на основе такого смешанного рациона, более толстая и грубая, и не имеет достаточной ценности в шелковом производстве.

Социальная структура и размножение

Фото: Тутовый шелкопряд

Тутовый шелкопряд – парное насекомое, размножается и имеет такой же жизненный цикл, как и большинство бабочек. В настоящее время выведено много его видов. Некоторые дают потомство всего один раз в год, другие – два раза, но существуют и те, которые способны делать кладки несколько раз в год.

В период спаривания самцы активизируются и даже совершают короткие полеты, что в обычное время им несвойственно. В природе один самец может оплодотворить несколько самок. На искусственных фермах с наступлением брачного периода шелководы отсаживают парных насекомых в отдельные мешочки и выжидают 3-4 дня после спаривания, пока самка отложит яйца. В кладке шелкопряда в среднем от 300 до 800 яиц. Их количество и размеры зависят от породы насекомого, как и период выведения гусеницы. Есть более производительные виды шелкопряда, которые наиболее востребованы у шелководов.

Для того, чтобы из яйца вылупился червь необходима температура окружающего воздуха около 23-25 градусов и умеренная его влажность. На шелковичных производствах эти условия создаются искусственно сотрудниками инкубаторов, в природе же отложенные яйца вынуждены дожидаться благоприятных условий в течение нескольких дней. Из яиц шелкопряда вылупляются крошечные личинки (или шелковичные черви) размером около 3 мм, имеющие бурый или желтоватый окрас. С момента своего рождения личинки начинают есть, и их аппетит растет с каждым днем. Уже спустя сутки они способны съесть вдвое больше пищи, чем накануне. Неудивительно, что при таком обильном рационе, личинки быстро вырастают в гусениц.

На пятый день жизни личинка наконец перестает есть и замирает без движения, чтобы наутро следующего дня, распрямившись резким движением, сбросить свою первую шкурку. Затем она снова принимается за еду, поглощая ее с огромным аппетитом последующие четыре дня, до очередного цикла линьки. Этот процесс повторяется четыре раза. В итоге личинка шелкопряда превращается в очень красивую гусеницу, имеющую шкурку жемчужного оттенка. К завершению процесса линьки у нее уже сформирован аппарат для производства шелковой нити. Гусеница готова к следующему этапу – витью шелкового кокона.

К этому времени она теряет аппетит и постепенно совсем отказывается от еды. Ее шелкоотделительные железы переполнены жидкостью, которая выделяется наружу и повсюду тянется за гусеницей тонкой ниточкой. Гусеница начинает процесс окукливания. Она находит небольшой прутик, свивает на нем будущий каркас для кокона, заползает в его центр и начинает закручивать вокруг себя нить, активно работая головой.

Процесс окукливания продолжается в среднем четверо суток. За это время гусеница успевает использовать от 800 м до 1,5 км шелковой нити. Закончив формирования кокона, гусеница засыпает внутри него и превращается в куколку. Спустя три недели куколка становится бабочкой и готова к выходу из кокона. Но бабочка шелкопряда имеет слишком слабые челюсти, чтобы прогрызть в коконе отверстие для выхода наружу. Поэтому в ее ротовой полости выделяется специальная жидкость, которая, смачивая стенки кокона, разъедает их, освобождая путь для выхода бабочки.

При этом нарушается непрерывность шелковой нити и разматывание коконов после вылетевшей бабочки превращается в трудоемкий и неэффективный процесс. Поэтому на шелковичных фермах жизненный цикл шелкопряда прерывается на стадии окукливания. Большую часть коконов подвергают воздействию высоких температур (около 100 градусов), при которых личинка внутри погибает. Зато кокон, состоящий из тончайшей шелковой нити, остается неповрежденным.

Шелководы оставляют некоторое количество особей в живых с целью их дальнейшего размножения. А мертвые личинки, оставшиеся после размотки коконов, охотно употребляются в пищу жителями Китая и Кореи. Природный жизненный цикл тутового шелкопряда заканчивается появлением бабочки, которая спустя несколько дней после того, как покинет кокон, готова к воспроизводству потомства.

Естественные враги тутового шелкопряда

Фото: Бабочки тутовый шелкопряд

В дикой природе враги тутового шелкопряда те же, что и у других видов насекомых:

Что касается птиц и насекомоядных животных, с ними картина ясна – они поедают как гусениц, так и взрослых бабочек шелкопряда. Довольно крупный размер тех и других представляет собой привлекательную добычу.

Но есть отдельные виды естественных врагов шелкопряда, которые действуют более изощренно и наносят куда больший вред его популяциям. Среди насекомых-паразитов наиболее опасны для шелкопряда ежемухи или тахины (семейство Tachinidae). Самка ежемухи откладывает яйца на теле или внутри шелковичного червя, и в его организме развиваются личинки паразита, в конечном итоге приводящие насекомое к гибели. Если же зараженному шелкопряду удается выжить, он воспроизводит зараженное потомство.

Еще одной смертельной угрозой для тутового шелкопряда является болезнь пебрина, которая вызывается болезнетворным микроорганизмом, имеющим научное название Nosema bombycis. Заболевание передается от взрослой зараженной особи ее личинкам и приводит их к гибели. Пербина – настоящая угроза для шелкового производства. Но современные шелководы научились эффективно бороться с ее возбудителем, как и с насекомыми-паразитами, представляющими опасность для культивируемых особей.

Интересный факт: В естественной среде тутовый шелкопряд вынужден противостоять врагам самостоятельно. Известно, что зараженные паразитами гусеницы начинают поедать растения, содержащие токсичные алкалоиды. Эти вещества губительным образом действуют на личинок паразитов, давая зараженной гусенице шанс на выживание.

Популяция и статус вида

Фото: Коконы тутового шелкопряда

Читайте также:  Почему перед месячными хочется селедки

Распространение тутового шелкопряда в природной среде, как и комфортность его обитания, целиком обусловлены наличием кормового растения – тутового дерева. В основных районах его произрастания – в Китае и Японии, в Европе и Индии – популяции насекомого довольно многочисленны.

Стремясь к получению главного продукта производства шелковичных червей – натурального шелка – люди стараются поддерживать благоприятные для жизни насекомого условия. Создаются природоохранные территории, заказники, постоянно пополняется численность насаждений тутового дерева, обеспечивается надлежащий уход за растениями.

На шелковичных фермах поддерживаются комфортная температура и влажность, необходимые для полноценного развития шелкопряда и производства качественного шелкового сырья. Человек обеспечивает насекомым непрерывное питание в виде листвы тутовника, оберегает их от болезней и паразитов, тем самым не допуская существенного уменьшения численности.

Ученые постоянно работают над выведением новых пород тутового шелкопряда, наиболее жизнеспособных и производительных. Учитывая такую заботу со стороны человека, не приходится удивляться, что популяции одомашненного насекомого куда более многочисленны, чем обитающие в дикой природе. Но это вовсе не свидетельствует об угрозе исчезновения вида. Просто из естественной среды обитания тутовый шелкопряд переместился под опеку человека. Шелководы как никто озабочены статусом популяции насекомого. И, несмотря на массовое умерщвление куколок шелкопряда в искусственных условиях, численность особей регулярно восстанавливается и даже наращивается.

Шелковая нить, которую производит тутовый шелкопряд, обладает уникальными свойствами. Она тоньше человеческого волоса почти в восемь раз и очень прочная. Длина такой нити в одном коконе насекомого может достигать полутора километров, а ткани, получаемые на ее основе, удивительно нежны на ощупь, красивы и комфортны в носке. Благодаря этому факту тутовый шелкопряд имеет большое значение для производителей шелка многих стран, принося им немалый доход.

Павуки- шовкопряди — це рід павуків , відзначених за їх значні павутини , які вони ткуть. складається з численних індивідуальних різновидів , що мешкають по всьому світу. Їх також часто називають золотими ткачами , гігантськими деревними павуками або банановими павуками. У Північній Америці , павуки — шовкопряди іноді згадуються як « пишучі павуки» через випадкових зигзагоподібних « букв » ( stabilimenta ) , вбудованих в їх павутини , хоча вони зустрічаються набагато частіше в мережах Argiope , наприклад хрестовика .

Назва золоті ткачі відноситься до кольору ниток павука , а не до кольору павука безпосередньо .

Жовті нитки їх павутини сяють, як золото , в сонячному світлі. Експериментальне свідоцтво припускає , що колір шовку може задовольняти подвійну мету : освітлені сонцем павутини ловлять у пастку бджіл , яких приваблюють яскраві жовті нитки , тоді як у тіньових плямах жовтий змішується з листям , працюючи як камуфляж.

Мережі більшості павуків Nephila складні, з мілкою ячейною сферою , що висить в лабіринті нелипких бар’єрних мереж . Як і у багатьох ткачів липких спіралей , сфера поновлюється регулярно , якщо не щодня, очевидно тому , що нерухомість сфери зменшується з віком. Коли погода хороша (і дощ не пошкодив сферичну мережа) , дорослий павук- шовкопряд часто відновлює тільки частину своєї мережі . Він видалить і з’їсть ту частину , яка буде замінена , і будуватиме нові радіальні елементи , а потім сплетуть нові спіралі. Це часткове відновлення павутини відрізняється від інших Ткання павутину павуків , які зазвичай замінюють всю сферичну мережу.

Зазвичай павук- шовкопряд спочатку тче нелипку спіраль з місцем ще для 2-20 проміжних спіралей (щільність липких спіральних ниток зменшується зі збільшенням розміру павука ) . Коли павук закінчив грубе переплетення , він повертається і заповнює проміжки. Беручи до уваги, що більшість ткання павутину павуків видаляє нелипку нитка , пасма липку нитка , слід зазначити , що павуки — шовкопряди залишають первинну . Це справляє ефект " нотного паперу " , коли куля освітлений сонцем : групи липких спіралей , що відображають світло з " проміжками ", де липким спіраль не відображає світло.

Людина з давніх-давен помітила, що метелики виробляють шовк. Заради шовку вона одомашнила шовковичного шовкопряда. Цей непоказний, товстий, білуватий метелик, з розмахом крил до 4—6 см, що втратив здатність літати,— єдина свійська комаха, яка не зустрічається в природі в дикому стані. Шовкопряд називається шовковичним тому, що його гусениці їдять листки тільки шовковиці.

Вважають, що в дикому стані шовковичний шовкопряд жив колись у Гімалаях. Його одомашнили близько 3000 років до н. е. в Китаї. Тепер він служить людині, яка годує й доглядає його. Шовковичного шовкопряда розводять у Японії, Китаї, у країнах Індокитаю, Південної Європи, у Бразілії, у Середній Азії та на Кавказі.

Шовківництво. Для розведення шовковичного шовкопряда в нашій країні створено механізовані шовківницькі радгоспи. Там самки цього свійського метелика дають яйця, які називаються греною. Із знезараженої грени виводять гусінь, яку годують листками шовковиці на кормових полицях у спеціально облад­наних приміщеннях. Перед заляльковуванням кожна гусениця заповзає на підкладену їй гілку і звиває навколо себе кокон, виділяючи тонесеньку нитку завдовжки близько 1000—1500 м. Кокон вона в’є протягом 3 діб. Усередині його гусениця пере­творюється на лялечку, яка розвивається майже 10 діб. Вміст шовковини в коконі в самців набагато (у середньому на 20%) більший, ніж у самок. Розвиток шовкопряда контролюють і домагаються, щоб виводилося якнайбільше самців.

Готові кокони збирають, обдають їх парою і потім за допомо­гою спеціальних машин перемотують шовкові нитки. З 1 кг коконів виходить 90 г легкого, міцного натурального шовку Шовкові нитки мають багато цінних властивостей: вони гарні, міцні, добре зберігають тепло. їх застосовують у медицині (для зшивання ран під час операцій). Легку й міцну шовкову тканину використовують в авіації (з неї виготовляють пара­шути, оболонки повітряних куль, стратостатів) і в текстильній промисловості для пошиття одягу. У нашій країні виведено нові породи шовковичного шовко­пряда, які дають вищі й якісніші врожаї коконів. Багато зробив для їх виведення видатний радянський біолог Борис Львович Астауров.

Шовківництво, галузь сільського господарства; розведення шовкопрядів для здобуття шовковичних коконів — сировини для виготовлення натурального шовку. У СРСР розводять одомашненого тутового шовкопряда, в інших країнах використовують також кокони деяких диких шовкопрядів (дубового, айлантового, рицинового і ін.). Розведенням тутового шовкопряда для здобуття шовку почали займатися в Китаї близько 5 тис. років назад.

Як охарактеризувати сухі плоди? Дайте їх класифікацію. Як характеризуються соковиті плоди? Їх класифікація. Як розповсюджуються плоди і насіння?

Сухі плоди не мають соковитої м’якоті і містять одну, кілька або багато насінин. Сухі нерозкривні плоди, як правило, однонасінні. Це горіх (ліщина, дуб), що має твердий, здерев’янілий оплодень. Сім’янка (соняшник) має шкірястий оплодень, що складається з двох плодолистиків, близько прилягає до насінини, але не зростається з нею. У зернівки (пшениця, жито) стінки тонкого шкірястого оплодня щільно зростаються з насіниною, тому можна сказати, що зернівка одночасно є і плодом, і насіниною.

Читайте также:  Ветеринарная клиника на баумана иркутск

Сухі розкривні плоди мають кілька або багато насінин, їхні стінки можуть бути здерев’янілими, шкірястими або перетинчастими. Це листянка — багатонасінний одногніздий плід, розкривається по шву зростання плодолистика (півонія, сокирки, калюжниця). Біб — одногніздий багатонасінний плід, розкривається двома лушпинами по черевному і спинному швах. Насіння прикріплюється до черевного шва. Під час достигання плода лушпини часто скручуються і розкидають насіння (бобові, мімозові). Стручок — двогніздий багатонасінний плід, утворений двома плодолистиками і поздовжньою плівчастою перегородкою. Насінини прикріплені з обох її боків. Розкривається двома лушпинами від основи до верхівки, лушпини обпадають (капуста, редька, свиріпа). Розрізняють ще плід стручечок — стручок, довжина якого перевищує ширину менш як у чотири рази (грицики, рижій). Коробочка — багатонасінний плід, що утворюється з одного або кількох плодолистиків. Часто коробочки бувають одногніздими (мак, кукіль, коронарія), двогніздими (блекота, вероніка) або багатогніздими (смілка, первоцвіт). Коробочки розкриваються дірочками (мак), зубчиками (смілка) або поздовжніми тріщинами (молочай, фіалка).

КЛАСИФІКАЦІЯ

Сухі, що не розкриваються (містять тільки одну насінину):

— Горіх (має дерев’янистий оплодень, який не зростається з насіниною, що лежить вільно) дуб, ліщина, бук.

— Сім’ янка (утворюється з двох плодолистиків і має шкірястий оплодень, що не зростається з насіниною, лежить вільно) соняшник, ромашка.

— Зернівка (має шкірястий оплодень, в якому є одна насінина, що зрослася з оплоднем) злакові (пшениця, ячмінь тощо).

— Крилатка (своєрідний тип плоду, околоплодник якого за ступенем жорсткості відповідає Сім’янці, але, на відміну від неї, у крилатки по краях околоплодника утворюється тонкий крилоподібний шкірястий або перетинчастий виріст)

— Горішок (відрізняється від горіха меншим розміром) гречка, липа.

Сухі, що розкриваються (багатонасінні):

— листянка (багатонасінний одногніздий плід, утворений одним плодолистиком, що розкривається по черевному шву) магнолієві, деякі жовтецеві, розові.

— біб (одногніздий, багатонасінний плід, утворений одним плодолистиком, розкривається по черевному і спинному швах від вершини до основи) бобові (горох, кінські боби, вика, люпин).

— коробочка (одно- чи багатогніздий, багатонасінний плід, що утворився з більш як одного плодолистика, розкривається чи стулками, чи зубчиками, чи дірочками) бавовник, дурман, мак, дзвоники, лілії, тюльпан.

— стручок і стручечок (двогніздий багатонасінний плід, утворений двома плодолистиками; всередині від верху до низу плівчаста перегородка, до країв якої прикріплене насіння; розкривається двома стулками від основи до вершини; стручок — довгий і вузький; стручечок майже однакової ширини і довжини) грицики, талабан, капуста та деякі інші хрестоцвіті.

Соковиті плоди – плоди, оплодень яких містить 70-80% води. Соковиті плоди мають добре розвинений, м’ясистий середній шар оплодня і одну або кілька насінин. Вони можуть бути простими і складними. Прості мають одну або багато насінин і утворюються з однієї маточки. Простий однонасінний плід — кістянку мають вишня, абрикос (мал. 60). Внутрішній шар складні соковиті плоди утворюються або з кількох окремих квіток, як супліддя у шовковиці, або з кількох маточок однієї квітки, як багатокістянка у малини. Після дозрівання супліддя обпадає цілком, а багатокістянка може розсипатися на окремі плоди.

Супліддя – плід, який під час формування зростається з іншими плодами із суцвіття. Супліддя властиве буряку та ананасу, шовковиці.

КЛАСИФІКАЦІЯ

— Кістянка (Однонасінний; ендокарпій здерев’янілий, мезокарпій – соковитий, а екзокарпій – тоненька шкірочка) Вишня, глід, слива, кокосова пальма, персик.

— Багатокістянка (складна кістянка, збірна кістянка) Плід формується у квітках з великою кількістю маточок (малина, ожина).

— Ягода (Багатонасінний плід, у якого зовнішній шар шкірястий, а середній і внутрішній – соковиті) Помідор, смородина, картопля, виноград, (банан).

— Яблуко (Багатонасінний плід; наявні плівчасті камери з насінням, які формуються внаслідок розростання квітколожа) Айва, яблуко, груша, горобина.

— Помаранча (Багатонасінний плід; зовнішній шар – шкірястий, багатий не ефірні олії, середній шар – білий та губчастий, сухий, а внутрішній – соковитий) Апельсин, лимон, мандарин.

— Суничина (Багатонасінний плід; утворюється в результаті розростання квітколожа) Суниця, полуниця.

— Гарбузина (Зовнішній шар дерев’яніє, а середній і внутрішній залишаються соковитими та м’ясистими) Гарбуз, арбуз, огірок, диня.

Способи поширення плодів і насіння

Вітром (анемохорія): в плодів і насіння невелика маса, інколи наявні крилоподібні вирости. Так поширюються плоди та насіння берези, клену.

Водою (гідрохорія): завдяки виростам, заповненим повітрям, плоди та насіння цих рослин не тонуть. Так поширюються плоди стрілолисту, осоки.

Тваринами (антропохорія): завдяки шипам та гачечкам насіння та плоди прикріплюються до шерсті тварин або одягу людини. Таким чином поширюються плоди та насіння в омели, лопуха.

Саморозкидання (автохорія): скажений огірок, люпин, караган самі розповсюджують своє насіння.

Последнее изменение этой страницы: 2016-08-15; Нарушение авторского права страницы

Шовковичний шовкопряд відноситься до класу комахи, представник типу членистоногі. Цей шовкопряд може бути прикладом одомашненої комахи. Як домашнє комаха люди розводять тутового шовкопряда вже кілька тисячоліть, він втратив властивості своїх диких предків і вже не може жити в природних умовах. У нього утворився ряд пристосувань, надзвичайно полегшують його розведення. Так, наприклад, метелика шовковичного шовкопряда, по суті, втратили здатність літати. Особливо малорухливі самки. Гусениці також малорухливі і не розповзаються.

Шовковичний шовкопряд, як і інші метелики, розвивається з повним перетворенням.

Метелик тутового шовкопряда має у розмаху крил від 40 до 60 мм. Забарвлення її тіла і крил брудно-біла з більш-менш виразними буруватими поясом. За зовнішнім виглядом самку шовкопряда досить легко відрізнити від самців. У неї більше масивне черевце, ніж у самця, а вусики менш розвинені.

У першу добу після виходу з кокона (шовкової оболонки), самка комахи відкладає яйця, так звану грену. У кладці буває в середньому від 500 до 700 яєць. Відкладання яєць триває три доби.

З яйця виходить гусениця. Вона швидко зростає, чотири рази линяє. Гусениці розвиваються протягом 26 — 32 днів. Тривалість їх розвитку залежить від породи, температури, вологості повітря, кількості і якості їжі і т. д.

Харчується гусениця тутового шовкопряда листям шовковиці.

Наприкінці розвитку у гусені сильно розвивається пара шелковиделітельних залоз. Вони посилено виділяють рідину, яка на повітрі швидко гусне, перетворюючись на шовкову нитку. З цієї тонкої нитки, що досягає 1000 м довжини, гусениця звиває кокон.

У коконі гусениця перетворюється в лялечку. Оболонка кокона захищає лялечку від різних несприятливих умов.

Кокони бувають різного забарвлення: рожеві, зеленуваті, жовті і т. п. Але для потреб промисловості в даний час розводять виключно породи з білими коконами.

З лялечки утворюється метелик. Вона виділяє особливу рідину, що розчиняють клейку речовину кокона. Головою і ніжками метелик розсовує шелковінкі і через отвір, що утворився виходить з кокона.

Share

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Adblock detector